Як UKRAINEPRIDE допомагає ТрО, полку «Азов» у Маріуполі, ЛГБТ-військовим і не тільки - «Новости культуры»
ЛГБТІК-військові, як і більшість українців, до 24 лютого були звичайними громадянами зі своїми буденними справами. Хтось із них мав військовий досвід після бойових дій 2014 року, хтось лише проходив строкову службу, хтось волонтерив, а хтось просто планував щасливе сімейне життя. Сьогодні ж більшість із ЛГБТІК-військових служать у лавах ЗСУ та ТрО. Вони не є окремим полком чи спецпідрозділом — це люди, які мають різну військову спеціалізацію і перебувають у різних куточках України, захищаючи нашу державу та її жителів від ворога.
Наприкінці 2020 року режисер Юрій Двіжон та правозахисниця Софія Лапіна заснували громадську організацію UKRAINEPRIDE. До війни вона опікувалася тим, що робила ЛГБТІК-людей «видимими» рівноправними членами суспільства. У мирний час організація працювала в адвокаційному полі захисту прав людини й за сумісництвом була пропатріотичним квір-рухом, убезпечуючи спільноту від гомофобного насилля, сприяючи поліційній реформі та врегулюванню антидискримінаційного законодавства.
Під час війни UKRAINEPRIDE взялася за додатковий вектор роботи. Нині організація робить усе можливе, аби пришвидшити звільнення України від російських окупантів. UKRAINEPRIDE створила масштабну фандрейзингову кампанію, спершу для допомоги ЛГБТІК-військовим та спільноті, квір-переселенцям, їхнім рідним і близьким. А надалі почали підтримувати всіх, хто звертався по допомогу.
«Наше завдання номер один — допомагати якомога більшій кількості людей, які цього потребують: від військових до сімей переселенців, тих, хто найбільше постраждав від бойових дій», — розповідає Юрій Двіжон.
UKRAINEPRIDE додали ще дві вразливі групи, на допомогу яким спрямували зусилля: самотнім людям похилого віку та постраждалим від бойових дій у Бучі й Гостомелі. На черзі — допомога «Шосткинському міському центру реабілітації дітей з інвалідністю», де перебувають 280 дітей, яким катастрофічно бракує медикаментів.
Однак, попри розширення обов’язків, організація не полишає свою основну місію — підтримку ЛГБТІК-спільноти. «Для нас важливо висвітлювати діяльність ЛГБТІК-військових тут і зараз, щоб після завершення війни вже ніхто не міг сказати, що геї не захищали Україну і вони не є членами українського суспільства», — зазначає Юрій.
«Для мене ця історія почалася у 2018, коли я ще була в складі „КиївПрайду“. Тоді з фотохудожником Антоном Шебетком наша організація влаштувала виставку „Ми були тут“ — це були справжні історії — із закритими обличчями та зміненими голосами — про представників ЛГБТІК, які служили в зоні бойових дій на Донбасі, — розповідає Софія Лапіна. — Ми знали багатьох ЛГБТІК, які були в АТО, але саме до проєкту їх було дуже складно залучити, камінг-аутів вони боялися. З близько 10 учасників та учасниць лише один військовий зробив камінг-аут і говорив для проєкту та на презентації самої виставки відкрито».
«ЛГБТІК-військові кожного дня ризикують своїм життям на фронті. І загинути, так і не звірившись своїй сім’ї, близьким і світу про себе та свою сексуальну орієнтацію, – найгірше, що можна уявити, — говорить Юрій Двіжон. — Це дуже важлива частина кожної людини, якою вона хоче ділитися. Це про кохання, любов, підтримку. Але під час війни страх перед осудом суспільства просто нівелюється. Тим паче зараз воно дуже змінюється».
Як приклад Юрій наводить публікації на сторінці Ukraine.ua в Instаgram, де зробили кілька дописів і розповіли про ЛГБТІК-військових. Обидва дописи отримали позитивні коментарі від підписників, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Така об’єднаність і спонукає не боятися камінг-аутів і вдаватися до них.
«Наша місія — не розділяти, а об’єднувати. Так само і комунікація, партнерства чи діалог з представниками консервативних поглядів для нас не є жодною проблемою, бо демократія — це співіснування усіх точок зору, за умови, що жодна з них не обмежує прав інших і не призводить до насилля», — резюмує Софія.
На цих засадах UKRAINEPRIDE почала підтримувати й військові формування, зокрема полк «Азов». Представники окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України, що зараз захищають Маріуполь, звернулися до громадської організації, коли побачили в соціальних мережах публікацію UKRAINEPRIDE про фандрейзингову кампанію та допомогу всім, хто звертатиметься. «Мені в Instagram написала Юлія Федосюк, дружина бійця полку «Азов», з якою ми й до того спілкувалися, — розповідає Софія Лапіна. — Вона попросила про фінансову допомогу, щоб докупити рації та тепловізори. Наприкінці звернення уточнила: «ми зрозуміємо, якщо ви нам відмовите», адже відомо, що погляди полку «Азов» консервативні. Ми не відмовили. Безпосередньо в нас не було ніколи конфліктів з представниками полку. «Азов» в останні роки взагалі не фігурує серед тих, хто чинить напади на ЛГБТІК-людей. Це чинять інші, спонсоровані росією радикальні угруповання. Саме для візуалізації проросійської пропаганди про так званий «український неонацизм»».
«Із Софією ми спілкувалися задовго до початку повномасштабної війни в Україні, здебільшого обговорюючи проблемні моменти субкультурних ідеологем правого та лівого спрямування. Наші погляди суттєво відрізняються, однак це не заважало комунікувати, — розповідає Юлія Федосюк. — Нині всі розбіжності поставлені на паузу, бо нам загрожує ворог, проти якого треба оборонятися разом. Я вдячна організації за надану нам фінансову допомогу, позаяк репутація полку, яку роками створювали архітектори російської пропаганди в західних медіа, м’яко кажучи, не відповідає дійсності».
Насправді ж полк «Азов» – це один із найбільш боєздатних підрозділів української армії, що захищає нашу батьківщину з 2014 року. «Азовці» — патріоти України, які готові жертвувати власним життям заради її процвітання. Вони засвідчували свою відданість державі не словом, а ділом упродовж останніх восьми років, беручи участь у найзапекліших боях в Іловайську, Маріуполі та Широкиному. Вони демонструють це й зараз, тримаючи оборону в найгарячішій точці теперішніх воєнних дій — Маріуполі.
«Я, мій чоловік Арсеній та чимало бійців полку «Азов» є консерваторами, але ніхто з нас ніколи не підтримував насильницькі дії щодо представників ЛГБТІК-спільноти. Ми вважаємо, що всі суперечки щодо цивілізаційного майбутнього нашої країни мають відбуватися в площині інтелектуальних дискусій та діалогу сторін-опонентів. І саме за цінності такої духовної вольниці, децентралізованої республіки з можливістю плюралізму думок та конкуренції ідей, воюють наші хлопці в Маріуполі. За суб’єктне суспільство, за свободу слова й думки, за конкурентну політику, за вільну Україну», — говорить Юлія.
UKRAINEPRIDE і собі зазначає, що, допомагаючи будь-кому, зокрема й полку «Азов», організація не чекає на зміни в чиїхось поглядах чи «ребрендинг людей у ЛГБТІК-кольори». «Ми мусимо зберегти нашу свободу й здобутки, які вже маємо в боротьбі за права людини, — говорить Юрій Двіжон. — Адже всі ми знаємо, яка жахлива ситуація з правами людини та свободою слова склалася в росії, які закони приймають у цій країні (наприклад, про заборону «пропаганди гомосексуалізму»), де ніхто не може вийти безпечно на мітинг, якщо не узгодить його з владою, а та в 99% випадків забороняє будь-які протести. Ми нізащо не допустимо цього в Україні».